На Путильщині мені довелось бувати багато разів у багатьох мальовничих місцях, які приємно перерахувати: Селятин, Шепіт, «Памір», перевал Джогуль, Нижня та Верхня Яловичора, Перкалаб, Сарата, хутір Фошки, Ріпень, Лустун, Сушиці, село Розтоки, Верхня і Нижня Товарниця та інших.
У Путилі директорами лісокомбінату та лісгоспу були мої однокурсники по лісовому технікумі Петро Івонча, Володимир Маренич. Ще кілька однокурсників працювали на різних посадах, зокрема помічник лісничого Путильського лісництва Василь Дутчак.
Напередодні Дня працівника лісу вирішив відкласти всі свої нагальні справи і поїхати на Путильщину.
З директором Путильського лісгоспу Петром Прокоповичем Фреєм ми зустрічалися, ще коли він очолював Усть-Путильське лісництво, а згодом обіймав посаду головного лісничого лісгоспу. В 2011 році його як здібного фахівця, вмілого організатора та фаната лісової справи (його батько працював лісником) призначили директором лісгоспу. Як не дивно, лісгосп не мав свого приміщення і орендував контору колишньої «Райсільгосптехніки», бо після реорганізації лісокомбінату в 1995 році залишився без адміністративного приміщення.
Сам лісокомбінат був утворений ще в 1958 році.
Петро Прокопович, ставши директором, вирішив, що негоже лісогосподарському підприємству славної Путильщини бути у «приймах», і вирішив розпочати будівництво нової контори. Через кілька років на березі річки Путилка виросла чудова споруда з дерева в гуцульському стилі. Довкола – декоративні дерева та кущі, а всередині – все, як у казці, з дерева, пахне смолою.
У 2013 році лісгосп було визнано кращим лісогосподарським підприємством на Буковині. Загальна площа масивів – 36582 га. Запас деревини – 12,1 млн м3, у тому числі стиглих і перестійних – 2 млн 568 тисяч м3. Варто зауважити, що розрахункова лісосіка по області у межах 600 тисяч м3. Так що кілька років поспіль Путила може перекривати ці рубки.
Лише 43% лісів належать до експлуатаційних, решта – захисні та заповідні. В структурі лісгоспу – 8 лісництв і мисливське господарство «Карпатське». Раніше було 9 лісництв, але, згідно Указу Президента, Перкалабське лісництво, яке знаходиться за 75 км від Путили, перетворене на заповідник. Щорічна територія створення лісових культур – близько 200 га.
Минулого року на ведення лісового та мисливського господарства витрачено 21,5 млн грн власних коштів. Лише 0,5% від цієї суми профінансовано з держбюджету.
Нині на підприємстві 354 працівники, середня зарплата яких – 8994 грн. Переробка деревини здійснюється в деревообробному цеху смт Путила, де є кілька сушильних камер. Пилорами є ще в Селятині та Біскові. За рік заготовляють 65 тисяч м3 деревини, і з них 24 тисячі переробляють. Решта реалізується на аукціоні.
Спілкуємося з головним лісничим ДП «Путильське ЛГ» Михайлом Юрбашем (на фото біля контори лісгоспу).
- Я їду в лісництва Плосківське та Селятинське, а потім на хутір Фошки, бо треба вирішувати багато виробничих питань. Їдьте зі мною. Побачите, що таке справжні гори, - пропонує Михайло Юрійович.
І ось ми в салоні авто УАЗ. Мені приємно було зустрітися з водієм Юрком Ковбишем. З ним довелось їхати років 8 тому в Перкалабу, за 75 км від Путили.
На околиці Путили зайшли на фітофабрику, куди лісівники здають на переробку дари лісів: ожину, бруслину, малину, суницю, афини. Дорогою відвідали у Сергіївське лісництво, де Михайло Юрбаш розпочинав свою трудову діяльність.
- Поїдемо в Селятин навпростець, через масиви Плосківського лісництва, а не центральною дорогою, – запропонував головний лісничий, – відчуєте, що таке лісові дороги.
Мене здивувало, як авто може проїхати через хребти та долини. Нещодавно тут пройшли дощі. Легко дихалось, з гір шуміли потоки джерельної води, чистої як сльоза. Дивувався вправності водія Юрія. Він майстерно вів уазик, заздалегідь оцінюючи ситуацію і вибираючи правильний шлях, аби не пошкодити піддон або мости машини. Гірські кілометри ой які довгі! Ми долали круті підйоми та спуски, раз у раз нахиляючись то вправо, то вліво. Нарешті виїхали на галявину.
- Оце тут лісорозсадник Плосківського лісництва, – коментує Михайло Юрійович (на фото). – Хоча природне поновлення на зрубах добре, але на деяких, де воно слабше, ми висаджуємо лісові культури. Тут, у лісорозсаднику, вирощуємо сіянці 3-4 роки. Це ялиця біла, ялина.
Десь через годину, долаючи різні перешкоди, ми добрались до угідь Селятинського лісництва. Обабіч дороги милувались білими грибами. Але час квапив – і спинятись було ніколи. По дорозі зустріли бригаду лісозаготівельників. Недавно тут був вітровал – і ділянку розчищають.
- Стараємось вивезти деревину, поки погода, – коментує Михайло Юрійович і киває в бік лісовоза. – Бачите на колодах чіпи? Це для електронного обліку деревини. Тут же, в лісі, друкується за допомогою комп’ютера накладна, дані якої передаються на сервер у Київ.
А далі вже їдемо масивами Селятинського лісництва. Обабіч дороги молодий густий підріст. І хто що б там не казав, що, мовляв, гори лисі, я переконався на власні очі, що це вигадки, бо на зрубах попередніх років молоді ялини та ялиці вкрили всю площу. Контури зрубу і сам зруб жовтіє лиш один рік, поки не піднімуться молоді ніжні деревця.
У Селятині нас зустрів мій давній знайомий, добрий господарник, знаний на Путильщині лісничий Іван Юрнюк (на фото).
Головний лісничий радився з Іваном Івановичем, який лісогосподарський захід провести в насадженні.
Сонце вже ховалось за гори. Його проміння пронизувало густий ліс. Треба було збиратися в дорогу. А так хотілося ще побути тут, серед цієї неповторної краси. Та час квапив, до Путили ще півтори години їзди, а звідти майже 4 години до Чернівців маршруткою.
