Професія лісоруба завжди була почесною і водночас небезпечною. Гори люблять сміливих і відважних.

 

Ми їхали з начальником відділу лісового господарства Путильського держлісгоспу Дмитром Михайлюком вузенькою дорогою уздовж гірського потоку.

– Он, бачите, на тій
горі заготовляють ліс, – сказав Дмитро Іванович. – Як хочете, можем поїхати. Мені треба оглянути ділянку і подивитись, як облаштували трелювальний волок.

Гора ніби близько. Та, коли ми почали підніматись уазиком по крутих серпантинах, мені паморочилось у голові. Зліва нависає гора, а праворуч схил градусів під 40... Нарешті дісталися до місця.

– Це місцина Мінти, висота над рівнем моря близько 1000 м, – сказав мій гід. – Тут, у 32-му лісовому кварталі, бригада Петра Оманії проводить розробку ділянки площею 1 га, що постраждала від бурелому.

Петро Ілліч Оманія почав працювати на лісозаготівлі з 16-річного віку. З 2000 року – він майстер-лісник.

– Вальник лісу Василь Козак зараз у відпустці – тож я замість нього, – пояснив він. Не простоювати ж бригаді. Трелює деревину тракторист Віктор Харь, а Володимир Пилипко – обрубник гілок.

– А як транспортуєте ліс узимку?

– Шихтуємо дорогу. Лісовози, звичайно, з ланцюгами. І помало, потихенько – вдоли́ну.

Як з’ясувалось у розмові, Петро і Володимир брали участь в АТО.

Петро Оманія в 2015-16 роках 14 місяців обороняв рубежі нашої держави у Луганському прикордонному загоні. Був у Станиці Луганській, Нижній Вільховій, у місті Щастя. Мені цікаво було розмовляти з Петром Іллічем про ці населені пункти, бо там знаходились контори лісництв, коли я саме в тих місцях у 1974 році проводив лісовпорядкування, працюючи в експедиції «Ліспроект». Пригадав Сіверський Донець, заплави та ліси вздовж річки, місто Щастя на самому березі, теплову електростанцію.

– Тепер там усе розбито, – сказав Петро Ілліч.

Сумно...

Володимир Пилипко воював у місті Лисичанськ. Розповів про бойових побратимів.

– Дякую Богу, що ми вернулися живими та неушкодженими і працюємо в лісі, – сказав він.

– Маємо пільги на електроенергію, на придбання дров, – каже Петро Оманія, – а от із землею питання ще не вирішене.