Івана Юрнюка – лісничого Селятинського лісництва, що на Путильщині, знають не тільки в нашій області, а й за її межами, бо сюди приїжджають багато екскурсій на «Памір». Їдуть вони через Селятин і неодмінно заїжджають на об’єкт особливої гордості лісничого – зоопарк при лісництві.
Селятин має давню історію. Коли були турки, то посадили парк. Згодом, за Австрії, була збудована колія, по якій вагони їхали до Відня, а один, причіпний, – аж до Парижа. Їдучи в Чернівці через Руську, з лівого боку дороги можна бачити досить об’ємну споруду з бетону. Це недобудований залізничний вокзал того часу.
Іван Іванович Юрнюк виріс у Дихтинці. Після школи пішов учитися в лісний технікум. Потім армія, і – в ліс. Тракторист, лісник, майстер, а з 1995-го – лісничий.
- Площа лісництва – 5381 га – розповідає Юрнюк. – Усього в лісництві працює 38 постійних працівників, із них 14 чоловік – лісова охорона. Весною працюють додатково більше двох десятків сезонних робітників, адже висаджують понад 20 га лісових культур. Це досить трудомісткий процес, бо одна справа висаджувати сіянці на рівнині, а інша – в горах, на крутосхилах. Біля лісництва – вольєр площею понад 3 га. Тут мешкають олені, козулі. Є вовк і лисиця, зайці і ведмеді, куріпки та борсуки й інші мешканці наших лісів.
- Все це – завдяки підтримці директора лісгоспу, – каже лісничий, – бо деякі керівники були проти цього, та й різні контролюючі органи допікали. Але умови тут наближені до природних. Парнокопитні розгулюють серед столітніх смерек; для них, як і для інших мешканців зоопарку, вдосталь корму. Сюди приїжджають багато туристів і любителів природи помилуватись лісовою фауною. Та й місця у нас досить грибні. Але це не на першому місці. Основне – посадка лісу, проведення рубок догляду, санітарних та оздоровчих рубок, облаштування доріг, місць відпочинку.
У 2009 році в місцині Ропачівка проклали дорогу протяжністю 9 км. Не всі, мабуть, знають, як то в горах будувати дорогу. На її відкриття приїхав тодішній керівник Держлісагентства України Микола Тимошенко, з яким автор цих рядків вів сердечну розмову.
Кілька років тому в лісництві побудували шишкосуша́рку, де переробляються шишки ялини, аби добути насіння.
А ще Іван Юрнюк – добрий жартівник. Як кажуть, за словом у кишеню не лізе. Знає багато цікавих оповідок, кумедних історій з життя горян.
Та з підлеглими суворий і вимогливий.
Про щирість і гостинність Юрнюка знають усі, хто тут побував. Пригостить і банушем з бринзою, і грибами в сметані, борщем з квасолею, гуслянкою і обов’язково чаркою афинівки.
Юрнюк запропонував піднятися на невелику гору, аби побачити 300-літню смереку.
- Вище в горах є ще багато таких, – сказав мені, – ми залишаємо їх для краси.
Спускаючись із гори, розповідав про свою повсякденну наполегливу працю.
28 вересня Іванові Івановичу виповнилося славних 60. Та він себе не вважає пенсіонером. Досить жвавий, енергійний, життєрадісний і веселий.
Тож зі славним ювілеєм Вас, Іване Івановичу! Здоров’я, наснаги і Божого благословення. Будьте такими, як Ви є тепер, до ста.
