Кому доводилось їхати в Путилу через перевал Шурдин, бачив на власні очі десятки серпантинових витків дороги. А дехто й очі заплющував, бо праворуч лякає нависла кам’яна брила, а ліворуч – урвище. Та ґрунт утримується глибоким корінням смерек.
Прокладати дорогу в горах досить складно. Треба враховувати і нахил, аби міг проїхати транспорт, і напрямок, і ґрунт, а ще передбачити місця, де б могла розминутися техніка. Мені довелося спостерігати за відновленням дороги в 20-му кварталі Сергіївського лісництва, місцина Малий Потічок.
– Колись тут була дорога, – каже начальник лісового відділу лісгоспу Дмитро Михайлюк. – Її тривалий час не використовували, бо довкола росли молодняки. Тепер ми відновлюємо цю дорогу: копаємо придорожні канави, профілюємо полотно, завозимо скельний ґрунт. Неподалік стиглий ліс. Його за рік-два відведуть під головне користування. А без доброї дороги деревину не вивезеш.
Майстерно управляє гусеничним екскаватором голландського виробництва Валерій Рильчук. У лісгоспі два таких екскаватори. А ще є шість потужних автомобілів КрАЗ. Все це закупили після повені. Рильчук пожартував:
– Повінь хоть і біди наробила багато, але й помогла.
– Щорічно будуємо 2-3 км доріг за власні кошти, – сказав головний інженер лісгоспу Василь Слижук. – Окрім цього, на утримання та ремонт існуючих гірських путівців щорічно витрачаємо кількасот тисяч гривень. Дороги – це артерії життя. Це і своєчасне вивезення лісопродукції, доставка лісорубів на ділянку, а згодом і сезонних робітників для посадки лісу. Та й туристам, грибникам, мандрівникам легше йти по дорозі та орієнтуватися в горах.
