А в Розтоках стоїть недобудований ще від часів повені 2008 року.
Далі ще з добрий десяток мостів різної конструкції. Всі вони залізобетонні, міцні, бо тут проїжджає великоваговий транспорт. Та не всі витримали згадану повінь. Багато з них були зруйновані або пошкоджені. Що вже й говорити про дерев’яні, які зустрічаються на дорогах до віддалених сіл і хуторів. Споконвіків горяни будували саме такі, бо матеріал для будівництва на місці, а будувати залізобетонні надто витратно. Аби потрапити до села Верхній Бісків, треба перетнути більше десятка мостів та невеличких місточків через річку Черепанку, переїжджаючи то з лівого берега на правий, то навпаки. Іншої дороги з села до центральної траси на Путилу немає. Праворуч гора і ліворуч гора, а внизу річка, вздовж якої прокладена дорога.
Пам’ятаю, як після повені 2008 року мені довелось тут побувати з колишнім лісничим Усть-Путильського лісництва, а нині директором лісгоспу Петром Фреєм. Дорога була пошкоджена, мости зруйновані. Лісівники розпочали відновлювальні роботи, але надійного сполучення з селом не було. Я бачив, як горяни розбирали воза по частинах, переносили їх на протилежний бік, коней переводили через потік, складали воза і їхали далі.
І ось я через 10 років знову в цій місцині. Зараз сюди проїхати можна і легковиком. Деякі мости під опікою районного дорожнього управління, але більшість збудована лісівниками.
– Дерев’яні мости слугують 10-12 років, – розповідає лісничий Усть-Путильського лісництва Олексій Скрипчук, – а потім їх треба підновлювати або ж будувати нові. Збудувати міст із дерева – це справа непроста. Потрібно вибрати товсті сучкуваті смереки, зняти кору, потім зробити основу в зруб, підпірні стінки, а згодом вже перекриття і настил.
Олексій Іванович добре знає премудрості будівництва таких мостів. Його батько працював лісорубом усе життя, а син також лісорубом 10 років, згодом лісником, майстром, і вже 7 років очолює колектив лісництва.
Добре обізнаний з будівництвом таких переправ і майстер Василь Малиш, на обході якого зараз будується міст.
Та є такі місця, де ділянка лісосіки невелика, тому населення таким містком не користується. Будувати дерев’яний міст недоцільно, адже лісовоз має проїхати на ділянку за деревиною лише кілька разів. Порадившись вирішили, що можна встановлювати трубні залізобетонні мостики. Після вивезення деревини їх можна перевезти в друге місце. З Вінниці завезли понад десяток залізобетонних труб чималого діаметру. Мені довелося спостерігати за їхнім розвантаженням.
– Вони довговічні, в разі потреби трубу можна вибрати і перевезти в інше місце, це значно економить кошти на перевезення лісосировини, – коментує головний лісничий лісгоспу Михайло Юрбаш. – Тепер треба рахувати кожну гривню, бо вчасно потрібно виплатити зарплатню робітникам та сплатити податки.
